Інтелектуальний продукт та право на нього

19/09/2020

Авторське право вважається одним з найбільш динамічних підгалузей цивільного права, що пов’язано з наявністю низки сучасних інформаційних технологій, які дозволяють швидко та безперешкодно генерувати, обробляти та розповсюджувати інформацію, яка в майбутньому може перетворитись в об’єкти авторського права.

Саме тому порушення авторського права є досить поширеним явищем, незважаючи на те, що дане право виникає вже з моменту створення і діє безстроково. Хоча положення Закону України «Про авторське право та суміжні права» декларативно забороняють вільне використання авторського матеріалу (ст. 21), однак відсутні механізми технічної охорони авторський прав на практиці.

У чому ж полягає необхідність охорони авторського права у часи загального доступу до інформації?! Відповідь очевидна — створення якісного і унікального контенту, що стосується і творів науки, літератури й мистецтва, які можуть існувати в письмовій, усній, звуко- або відео-запису, зображальній, об’ємно-просторовій та в інших формах, часто має негативним наслідком те, що хтось використовує результати чужої творчої діяльності під своїм іменем, більше того, отримує від них доходи. У зв’язку з цим юридично грамотне закріплення прав інтелектуальної власності на результати творчої діяльності є необхідним для подальшого захисту таких прав. Саме тому доцільно розглянути способи закріплення прав інтелектуальної власності та механізми їх реалізації.

Способи підтвердження авторства

Незважаючи на те, що діє презумпція авторства, в певних (переважно — спірних) ситуаціях виникає необхідність підтвердити авторські права на твір. Задля цього можна застосовувати наступні способи:

— публікація твору (наприклад, картини, фотографії) з ім’ям автора в друкованих та інтернет-виданнях (при цьому важливо зазначити час, місце та авторство);

— відправлення самому собі поштою твору. Штемпель з датою на конверті буде доказом того, що твір знаходився в конверті на день відправлення конверта. Звертаємо увагу, щоб належно підтвердити своє авторство при можливому судовому спорі, необхідно зберегти цілісність конверту;

— реєстрація авторського права — виключно добровільна процедура, яка проводиться Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. При цьому, ніякої експертизи, як для прикладу при реєстрації торгової марки, не проводиться. Відбувається винятково так звана фіксація отримання заяви про реєстрацію об’єкта авторського права на певну дату. Однак в спірній ситуації або у разі необхідності передачі права або оформлення спадщини, відповідне свідоцтво може виконати функцію підтвердження авторства. Звертаємо увагу, що свідоцтво не є охоронним документом у класичному юридичному розумінні, а виконує функцію фіксації авторства;

— фіксація авторського права з використанням технології блокчейну, що можна реалізувати, для прикладу, за наступним посиланням: https://emernotar.io/ У цьому випадку фактом підтвердження авторства слугуватиме мітка часу. Зазначене відповідатиме правовому принципу підтвердження авторства: той, хто зможе довести, що він володів твором першим, є автором. Отже, перед тим, як подавати свої матеріали для публікації, спочатку необхідно підписати відповідний файл на зазначеному вище сервісі або будь-якому іншому.

Моделі виникнення і набуття майнових та немайнових прав на об’єкти інтелектуальної власності:

— реєстрація авторського права на твір, патенту на винахід (корисну модель) або промисловий зразок;

— створення і використання службового твору, винаходу (корисної моделі) або промислового зразку;

— укладення авторського договору.

Розглянемо детальніше особливості кожного з них.

Реєстрація авторського права на твір, патенту на винахід (корисну модель) або промисловий зразок

Для реєстрації авторських прав на твір необхідно подати заявку до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Вказана заявка складається з наступних документів:

— заява, викладена українською мовою, що складається за формою затвердженою Державною службою інтелектуальної власності;

— примірник твору (у матеріальній формі, визначеній пунктами 3, 15 Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1756 «Про державну реєстрацію авторського права та договорів, які стосуються права автора на твір»);

— документ, що свідчить про факт i дату оприлюднення твору (за наявності);

— документ або копія документа про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права, або копія документа, що підтверджує наявність пільг;

— документ про сплату збору за оформлення i видачу свідоцтва або копія документа, що підтверджує наявність пільг;

— довіреність, оформлена в установленому порядку, якщо заявка подається довіреною особою;

— документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права автора (якщо заявка подається спадкоємцем автора).

Звертаємо увагу, що реєстрація авторського права певні особливості в залежності від конкретного виду твору. Так, до заяви на реєстрацію авторського права на комп’ютерну програму, крім зазначених документів, додається настанова щодо використання програми. При реєстрації авторського права на базу даних, додатково додається настанова щодо використання бази даних і опис структури бази даних. У випадку з творами архітектури, містобудування, садово-паркового та монументального мистецтва, крім зазначених документів, додається анотація, яка повинна містити назву твору, його місцезнаходження (адресу), архітектурні характеристики параметри, час і місце створення.

Для реєстрації патенту на промисловий зразок особа повинна подати заявку до Мінекономіки на адресу Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності”. Заявка повинна містити наступні документи:

— заяву про видачу патенту – в 1 примірнику;

— комплект зображень виробу (власне виробу чи у вигляді його макета або малюнка), які дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу, – у 2 примірниках;

— опис промислового зразка – в 1 примірнику;

— креслення, схему, карту (або в разі потреби пояснення суті промислового зразка, визначення габаритів та співвідношень між розмірами загального вигляду виробу чи його елементами, пояснення ергономічних особливостей зовнішнього вигляду виробу тощо) – в 1 примірнику.

Для реєстрації патенту на винахід (корисну модель) особа може подати заявку на його видачу до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яке приймає, розглядає та проводить експертизу заявок. Вимоги до складу й оформлення матеріалів заявки, подання заявки визначаються Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та Правилами складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України № 22 від 22.01.2001 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України за № 173/5364 від 27.02.2001 р. Заявка повинна містити: заяву про видачу патенту на винахід (корисну модель); опис винаходу (корисної моделі); формулу винаходу (корисної моделі); креслення (якщо на них є посилання в описі); реферат.

Строки та порядок сплати зборів за подання відповідних заявок, а також їх розміри зазначені в Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1716 від 23 грудня 2004 р.

Створення і використання службового твору, винаходу (корисної моделі) або промислового зразку

Особливості авторського права на службовий твір врегульовані статтею 16 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Очевидно, що авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. У свою чергу, виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем, що передбачено частиною 2 зазначеної вище норми. При цьому, за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Щодо промислового зразка — право на його реєстрацію має роботодавець автора, якщо промисловий зразок створено у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. За аналогією з службовим твором, роботодавець повинен укласти з автором письмовий договір щодо розміру та умов виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від промислового зразка (стаття 8 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”).

Стосовно службового винаходу (корисної моделі) варто зауважити, що донедавна право на одержання патенту на такий винахід мав виключно роботодавець працівника, без жодних виключень. Однак частиною 1 статті 9 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в редакції Закону № 816-IX від 21.07.2020 р. визначено, що право на реєстрацію службового винаходу (корисної моделі) має роботодавець винахідника, якщо інше не передбачено договором. Таким чином, щодо всіх трьох об’єктів інтелектуальної власності законодавець встановив єдине правило – права на службовий твір належать роботодавцю, за умови, що договором між останнім та автором/винахідником не передбачено інше. Зазначені зміни відображають єдиний підхід у нормативно-правовому регулюванні незалежно від об’єкта інтелектуальної власності, що безумовно покликано захистити права автора/винахідника та надає можливість сторонам врегулювати між собою відносини на засадах диспозитивності.

Здавалося б все чітко визначено і не виникає жодних питань, якщо б не частина 2 статті 429 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, СПІЛЬНО, якщо інше не встановлено договором.

Отож станом на сьогодні, в чинному українському законодавстві містяться ПРОТИЛЕЖНІ за змістом норми щодо розподілу прав на службовий твір/винахід (корисну модель)/промисловий зразок на рівні кодексу (50/50) та спеціальних законів (за загальним правилом — всі права у роботодавця).

З вищенаведеного випливає питання – яким нормативно-правовим актом керуватись у відповідних правовідносинах? У правовій доктрині мають місце різні підходи щодо співвідношення дії загальних і спеціальних нормативних актів. Судова практика з цього приводу така ж неоднозначна як і законодавство. Якщо розглядати конкретний випадок колізії між спеціальними нормами Закону України “Про авторське право та суміжні права” та нормами Цивільного кодексу України можна простежити, що суд притримується ієрархічного принципу, за якого кодекс має пріоритет над спеціальним законом, що відображено у Постанові Пленуму Верховного суду України № 5 від 04.06.2010 р. Так, згідно з пунктом 24 вказаної Постанови, майнові права на об’єкт авторського права, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де чи в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Хоча постанови Пленуму Верховного Суду не є джерелом права, однак шанси виграти справу з позицією, що суперечить наявній, — мінімальні.

Звісно, така колізія повинна бути першочергово вирішена на рівні законодавства, однак спроби усунути цю розбіжність залишились на рівні законопроекту №3692 від 22.12.2015 р. Варто зауважити, що вирішення відповідної правової невизначеності є нагальним, повинно здійснюватись виважено з урахуванням інтересів всіх учасників відповідних правовідносин. Так, у разі внесення відповідних змін у Цивільний кодекс України постає питання захищеності авторів-працівників, яким у кінцевому результаті жодні майнові права не належать (за загальним правилом). Безумовно, автор та роботодавець можуть закріпити в договорі інший розподіл прав, однак чи належним чином забезпечуватиметься у таких нерівнозначних відносинах переговорна позиція і юридична підтримка працівника. Крім цього, для кожного об’єкта інтелектуальної власності (авторський твір, винахід, промисловий зразок) відповідний закон по-різному регулює питання зміни співвідношення прав працівник-роботодавець. У той час, коли щодо службового твору відступлення від загального правила можливе шляхом укладення трудового договору (контракту) та/або цивільно-правового договору між автором і роботодавцем, стосовно винаходу — не деталізовано вид договору, а щодо промислового зразка передбачено виключно трудовий договір.

Ще одним проблемним аспектом у сфері трудової інтелектуальної власності, який не врегульований чітко законодавством та навколо якого на практиці виникає багато питань, є виплата працівнику винагороди за створення та/або використання об’єкта інтелектуальної власності. На практиці склався підхід, за якого заробітна плата, що виплачується працівнику включає також винагороду за створення об’єкта інтелектуальної власності (у разі, якщо відповідне застереження передбачене трудовим договором). У такому випадку додатково така винагорода працівнику може не виплачуватися. Проте звертаємо увагу, що такий підхід є обгрунтованим у разі, якщо створення об’єкта інтелектуальної власності є основним вектором діяльності роботодавця та основним трудовим обов’язком працівника, задля виконання якого він і наймався. Все ж зазначений підхід не повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства, тому його застосування на практиці є досить ризикованим. Так, відповідно до спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, працівник має право вимагати сплату роботодавцем винагороди за створення та/або використання об’єкта інтелектуальної власності. Незважаючи на те, що законодавець прямо не забороняє включати таку винагороду до складу заробітної плати, з аналізу відповідних норм можна зробити висновок, що винагорода не є тотожною заробітній платі, причому її виплата не залежить від того, кому належать виключні майнові права інтелектуальної власності.

Важливливо зазначити, що розміри та критерії обчислення такої винагороди законодавством не встановлені. Таким чином, сторони можуть визначити їх самостійно, орієнтуючись при цьому на мінімальні ставки, передбачені чинним законодавством для різних об’єктів інтелектуальної власності, а також враховуючи прибуток від використання останніх. Саме зазначений підхід є обгрунтованим з точки зору спеціальних нормативно-правових актів у відповідній галузі.

Укладення авторського договору

Поняття авторського договору є узагальнюючим, оскільки охоплює практично всі договори, які укладаються в разі передачі майнових прав автора на об’єкт авторського права. Відповідно до договору, автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає вже готовий твір або автор бере на себе зобов’язання його створити для використання зазначеними способами. При цьому, інша сторона (правовласник) зобов’язується виплатити обумовлену сторонами винагороду і забезпечити особисті немайнові права автора.

З норм чинного законодавства можна виокремити низку авторських договорів за тими чи іншими класифікаторами. Отож, зазначимо найбільш поширені види авторських договорів:

1. В залежності від особливостей передачі прав на твір:

1.1. Авторський договір, за яким відбувається передача виключного права:

— власник авторського права передає іншій особі (тільки одній) право використовувати його твір зазначеним способом. Правовласник також отримує право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами. Власнику інтелектуальної власності залишаються тільки ті права, які не відчужуються, тобто особисті немайнові.

1.2. Авторський договір, за яким відбувається передача невиключного права:

— правонаступник отримує право використовувати об’єкт інтелектуальної власності певним чином і у встановлених межах. При цьому власник інтелектуальної власності зберігає право використовувати твір і передавати невиключне право на його використання іншим особам.

1.3. Авторський договір замовлення:

— автор зобов’язується створити у майбутньому твір відповідно до умов такого договору і передати його замовникові. У деяких випадках може передбачатися виплата частини авторської винагороди (авансу).

2. В залежності від особливостей використання творів:

— Видавничий договір укладається з метою регулювання видання і перевидання будь-яких літературних, музичних, драматичних та інших творів.

— Договір депонування рукописів укладається при передачі твору спеціальній установі для зберігання й ознайомлення публіки (за запитами) з результатами інтелектуальної діяльності автора. Також даним договором регулюються умови і порядок оприлюднення та подальшого використання твору.

— Сценарний договір укладається за необхідності врегулювання відносин, що виникають у процесі використання твору для знімання фільму, радіопередачі тощо.

— Постановочний договір доцільно укладати у разі, коли основним способом використання твору є його публічне виконання.

— Договір художнього замовлення покликаний врегулювати відносини, пов’язані зі створенням різних художніх творів з метою їх подальшого використання.

— Договір публічного виконання укладається для врегулювання відносин з приводу використання літературних, музичних, драматичних та інших творів шляхом їх виконання або передачі за допомогою різних технічних засобів.

Зазначений перелік авторських договорів не є вичерпним, оскільки на практиці формується низка інших різноманітних договірних конструкцій. Визначатись з укладенням того чи іншого авторського договору потрібно з урахуванням певних факторів, серед яких: мета, обсяг прав та обов’язків сторін, особливості передачі та використання твору, правові наслідки виконання тощо.

Важливо зауважити, що авторський договір може бути укладені в усній або письмовій формі. Попри те, що закон допускає усну форму, рекомендуємо укладати авторські договори в письмовій формі, що в майбутньому слугуватиме надійним фундаментом для захисту прав кожної з сторін.

На практиці часто виникають питання, що включити у зміст авторського договору, оскільки він не регулюється на законодавчому рівні. За загальним правилом, зміст будь-якого договору, у тому числі авторського, становлять права і обов’язки сторін. Зважаючи на специфіку об’єктів інтелектуальної власності законодавець надає сторонам повну диспозитивність змісту відповідного договору. На практиці в авторських договорах щодо обов’язків автора найчастіше вказуються створення та передача твору замовникові в термін, робота над замовленням особисто, доробка за необхідності, участь у підготовці до використання, заборона на передачу твору або його частини іншим особам. Стосовно іншої сторони договору, то на неї покладаються обов’язки прийняти та розглянути твір, дотримуватися всіх особистих немайнових прав автора, обов’язково використовувати твір, виплатити автору винагороду тощо.

Аналізуючи ситуацію із захистом авторського права в Україні варто зауважити, що, наявність передбаченої законом заборони вільного використання авторського матеріалу не гарантує автору захист його прав на всі 100 %. Крім цього, загальнодоступність інформації та швидкість її поширення за допомогою сучасних технічних засобів є ще однією причиною масових порушень у цій сфері. При цьому, складність проявляється вже на етапі реалізації прав інтелектуальної власності та необхідності у певних випадках доведення свого авторства, що пов’язано з недотриманням процедур закріплення та реєстрації таких прав. Зазначене знову ж таки підтверджує, що унікальна та креативна творчість повинна супроводжуватись грунтовною юридичною складовою, яка покликана не допустити порушення прав автора та в протилежному випадку — забезпечити його належний захист.

Автор статті:
Сікора Вікторія / Провідний юрист компанії

БІЛЬШЕ НОВИН:

Стягуємо збитки з директора компанії: місія можлива

Без лишнього історичного екскурсу зазначимо, що до травня 2016 року ініціювати процедуру притягнення директора як посадової особи до відповідальності за збитки завдані товариству було практично неможливо, адже відповідне рішення загальних зборів учасників переважно не отримувало належної підтримки з огляду на заінтересованість окремої групи власників (учасників, акціонерів). Перспектива контролю за менеджментом стала реальною із внесенням змін до Господарського кодексу України в частині…

04.09.2020

Друковані ЗМІ ХХІ століття

Станом на сьогодні друкованим засобам масової інформації нелегко співіснувати поруч з електронними виданнями, які є більш функціональними у їх користуванні та набагато швидше доносять інформацію до читачів. Саме тому друковані ЗМІ зникають зовсім або ж переходять в електронний формат. Так, нещодавно відомий американський журнал з 80-річною історією Newsweek повністю перейшов в Інтернет. Американська газета The New York Times з появою сайту «Нью-Йорк Таймс» змінила слоган…

02.09.2020

Належність повідомлення іпотекодавця та боржника з вимогою про усунення порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору

Звернення стягнення на предмет іпотеки є поширеним позасудовим способом врегулювання проблемних заборгованостей за іпотечними кредитами. Однак зверненню стягнення на предмет іпотеки повинна передувати реалізація іпотекодержателем права вимагати дострокового…

25.06.2020