Без лишнього історичного екскурсу зазначимо, що до травня 2016 року ініціювати процедуру притягнення директора як посадової особи до відповідальності за  збитки завдані товариству було практично неможливо, адже відповідне рішення загальних зборів учасників переважно не отримувало належної підтримки з огляду на заінтересованість окремої групи власників (учасників, акціонерів).

Перспектива контролю за менеджментом стала реальною із внесенням змін до Господарського процесуального кодексу України в частині впровадження похідних позовів. Корпоративісти вже на той час розуміли, що директор вже не так впевнено скидатиме актив товариства на свою чи наближену до себе компанію, а якщо і зробить це – принаймі маємо досить дієвий у світовій практиці інструмент захисту клієнтів.

Заради справедливості слід сказати, що станом на сьогодні кількість позитивних рішень на користь власників бізнесу дедалі зростає, з’являються досить чіткі формулювання. Так, в одній із останніх  постанов суд звертає увагу на довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором), у зв’язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов’язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Проте перш ніж говорити про хороші шанси на виграш, треба розуміти дуже суттєві нюанси боротьби.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення. Зокрема позивачем доводиться: протиправна поведінка (дії чи бездіяльності особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою (завданими збитками). Натомість відповідач переконує суд про відсутність вини.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Тобто наявні дії чи бездіяльність директора, що суперечать інтересам товариства та порушують вищезгаданий принцип довірчих відносин. Зокрема з компанії виводяться кошти, майно, відчужуються об’єкти інтелектуальної власності чи дозволи  без яких подальша діяльність  буде або безперспективною або очевидно збитковою.  Наприклад,  закупівля матеріалів чи сировини, необхідність яких є необгрунованою, оплата робіт, послуг для господарських потреб, реальність яких та зв`язок з господарською діяльністю товариства є сумнівними.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага. Збитки як грошовий вираз шкоди можуть підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами, звітами аудиторів, висновками експертів тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.  Власне дана складова є найскладнішою у доведені, бо показує перехід одного елементу правопорушення в  інший. Звичайно, причинний зв’язок логічно прослідковується, якщо особа будучи на посаді директора без рішення загальних зборів внесла зміни до спецдозволу шляхом зміни його власника, а останнім стала компанія, де 100 % власником був сам директор. Проте такі обставини є швидше виключними, аніж типовими серед інших справ.

Тому, застосування до керівника такої міри відповідальності як відшкодування завданих товариству збитків є можливою при належній підготовці позиції зі сторони позивача, наявності всіх необхідних доказів та аргументів для доведення в суді   вищенаведених елементів цивільного правопорушення, та за умови не спростування директором як відповідачем своєї вини. 

Слід звернути увагу, що можливість директора уникнути відповідальності лише на підставі того, що останній діяв в межах повноважень визначених статутом, наприклад вчинив правочини за вартістю, що не перевищувала необхідну для погодження загальними зборами межу, вже не працює.  Адже поряд з тим, судами враховується добре відомий елемент корпоративного управління — фідуціарні обов’язки посадових осіб, зокрема щодо зобов’язання керівника компанії проявляти розумне піклування про її справи, використовувати необхідні професійні навички і здійснювати свої повноваження з необхідною ретельністю та діяти виключно в її інтересах.

Звичайно, за найкращих умов ведення бізнесу, правильного структурування компанії з розмежування компетенцій та повноважень власників та менеджменту, встановлення обмежень та відповідальності посадових осіб, а також здійснення постійного контролю за процесами, що відбуваються, спорів про збитки та їх відшкодування вдалось б уникнути. Проте  як показує практика, принцип «довірчих» відносин власники бізнесу розуміють надто буквально.

Автор статті: 
Сліпенчук Наталя / Партнер компанії